Ветеринарія, технології тваринництва та природокористування

Вплив термінів відлучення й умов годівлі на ріст і розвиток ягнят

Thu, 27 Nov 2025 00:00:00 +0000

У статті представлено результати комплексного дослідження впливу термінів відлучення та умов годівлі на формування продуктивного потенціалу молодняку овець породи прекос за традиційної технології ведення вівчарства. Метою роботи було дослідити динаміку формування і ступінь реалізації продуктивного потенціалу молодняку овець за удосконалення системи вирощування та годівлі. Дослідження здійснювали у двох науково-господарських дослідах: з трьома варіантами тривалості підсисного періоду (45, 60 та 90 діб) та шляхом порівняння двох систем вирощування ягнят у віці від 90 діб (при відлученні) до 365 діб. Для підвищення ефективності годівлі застосовано удосконалену конструкцію кормового столу з рухомим обмежувачем. Установлено, що ягнята, відлучені у 90 діб, мали у 2,1 рази більшу масу, порівняно з тими, що відлучалися у 45 діб. Проте до річного віку різниця між групами зменшувалася, що свідчить про компенсаторну здатність молодняку за умови належної годівлі після відлучення. Так, у віці одного року середня жива маса ягнят, відлучених у віці 45 діб, становила 34,20±1,42 кг, у 60 діб – 36,90±0,97 кг, у 90 діб – 43,88±1,20 кг. Загалом, ягнята за відлучення у віці 60 і 90 діб в усі періоди росту переважали за живою масою особин, підсисний період у яких становив 45 діб. Найбільшу силу впливу системи вирощування й годівлі у період після підсису зафіксовано на живу масу ягнят у 365 діб (η_х²=44,1 %) та на середньодобові прирости у період після відлучення (η_х²=30,2 %). Виявлено також, що раннє відлучення зумовлює вищу напругу росту, тоді як пізніше – забезпечує рівномірніший розвиток ягнят. Доведено, що оптимізація конструктивних елементів кормового столу забезпечує вільний доступ молодняку до корму та підвищує ресурсоощадність технології утримання. Одержані дані можуть бути використані для вдосконалення системи вирощування й годівлі ягнят з урахуванням віку, цілей виробництва та економічної доцільності скорочення підсисного періоду.

Ефективність модульної системи очищення оборотної води в установці замкнутого водопостачання

D. O. Shablii, І. V. Hnoievyi, V. V. Kukoba, M. D. Bezuhlyi — Thu, 27 Nov 2025 00:00:00 +0000

Установки замкнутого водопостачання (УЗВ) з модульними системами очистки оборотної води є перспективним рішенням для розвитку аквакультури в Україні, в тому числі приватних господарств. Виробництво високоякісних рибних продуктів досягається за умови використання аквакультурних виробничих систем, які мінімально впливають на навколишнє середовище. УЗВ надають можливості зменшити споживання води за рахунок багаторазового її використання, тому сприяє інтенсивному виробництву дієтичної риби, одночасно не забруднюючи природне середовище. Майбутнє удосконалення УЗВ має дві тенденції: (1) технічні удосконалення у циклі рециркуляції води та (2) у фільтрації та інактивації продуктів метаболізму. Обидва конструктивні напрями сприяють покращенню екологічної характеристики УЗВ. В огляді визначено ключові пріоритети досліджень, які сприятимуть майбутньому зменшенню екологічного впливу УЗВ на зовнішнє середовище. Можливі нові авторські розробки, наприклад ультрафіолетовий стерилізатор води, що можуть підвищити ефективність роботи УЗВ та подальший розвиток аквакультури. У даній статті досліджено ефективність такої системи щодо видалення механічних та хімічних забруднень води, та економічна ефективність використання модульної системи її очистки. На основі досліджень було встановлено, що модульні системи очистки мають високий коефіцієнт ефективності. Такі системи очистки видаляють до 98% всіх твердих забруднюючих речовин та до 70% аміаку та нітритів за один прохід через систему фільтрації. Для приватних рибних господарств з продуктивністю від 5 до 20 тонн на рік економічна ефективність даних модульних систем очистки дозволяє знизити собівартість на 10-15%. Даний тип фільтраційного модуля простий в монтажу та підключенні, що особливо важливо для невеликих фермерських господарств.

Порівняльна характеристика ефективності двох методів лікування собак з надмірною масою тіла за дисплазії кульшового суглоба

Y. M. Busel, O. P. Tymoshenko, I. O. Zhukova, M. G. Ilnitsky — Thu, 27 Nov 2025 00:00:00 +0000

Дисплазія кульшового суглоба є однією з найпоширеніших ортопедичних патологій у собак, особливо великих порід та тварин з надмірною масою тіла. Ожиріння значно посилює клінічні прояви дисплазії кульшового суглоба, збільшуючи механічне навантаження на уражені суглоби та сприяючи прогресуванню остеоартриту через біомеханічні та біохімічні механізми. Метою цього дослідження було провести систематичний аналіз та порівняти ефективність консервативного лікування з використанням розчину аутологічного протеїну та хірургічного лікування шляхом ендопротезування кульшового суглоба у собак з надмірною масою за дисплазії кульшового суглоба. Проведено комплексний аналіз 50 рецензованих наукових публікацій з міжнародних баз даних (PubMed, Web of Science, Scopus) за період 2000–2025 років. Аналіз виявив, що консервативне лікування розчином аутологічного протеїну демонструє значну ефективність у собак з легкою та помірною дисплазією кульшового суглоба при поєднанні з програмами зниження маси тіла, показуючи поліпшення показників кульгавості на 45–60 % та зниження оцінки болю впродовж 28 днів після лікування. Хірургічне втручання шляхом ендопротезування кульшового суглоба або ацетабулярної аугментації забезпечує більш остаточні результати у важких випадках, з показниками успішності 85–92 % у відновленні функції кінцівки, хоча воно несе вищі ризики ускладнень у пацієнтів з надмірною масою, включаючи підвищені показники люксації, розхитування імплантату та сповільненого загоєння ран. Зниження маси тіла перед будь-яким лікувальним втручанням значно покращує результати, при цьому собаки, які втратили 15–20 % маси тіла, демонстрували на 40 % кращу відповідь як на консервативне, так і на хірургічне лікування. Ожиріння не тільки збільшує біомеханічне навантаження на диспластичні суглоби, але й сприяє системному запаленню через продукцію адипокінів, що додатково прискорює деградацію хряща. Вибір методу лікування повинен бути індивідуалізованим на основі тяжкості дисплазії, ступеня остеоартриту, оцінки стану маси тіла, віку та дотримання власником протоколів реабілітації.

Реакція аглютинації: еволюція методичних підходів та сфер застосування

Thu, 27 Nov 2025 00:00:00 +0000

Одним з найважливіших розділів у медичній та ветеринарній мікробіології є діагностика інфекційних захворювань із застосуванням імунологічних реакцій, де використовується специфічна імунна реакція між антигенами та антитілами з утворенням комплексу «антиген-антитіло». Таку взаємодію використовували спочатку в реакціях аглютинації, преципітації, нейтралізації та зв’язування комплементу, а пізніше на їх основі були розроблені сучасні реакції. В основі усіх серологічних реакцій лежить взаємодія антигенів та антитіл, але відрізняються види антигенів, характер взаємодії антитіл з антигенами, кількість компонентів, методики постановки реакцій та способи їх обліку. Серед арсеналу діагностичних методів реакція аглютинації стала універсальним інструментом для ідентифікації антигенів та антитіл. У цій статті ми спробували проаналізувати принципи, застосування та переваги різних варіантів реакції аглютинації, підкреслюючи її значення в клінічних та дослідницьких умовах на основі даних зарубіжної наукової літератури. Популярність аглютинації зумовлена її численними перевагами. Найважливішими перевагами є простота і швидкість реакції. Крім того, більшість реакцій аглютинації може бути виконана з використанням базового недорогого лабораторного обладнання. При порівнянні з найсучаснішими методами більшість тестів аглютинації є високоспецифічними та чутливими, забезпечуючи точні результати навіть при низьких концентраціях аналіту. Ці якості сприяють її широкому використанню в клінічних умовах та наукових дослідженнях у галузі мікробіології та імунології. Вона дозволяє швидко ідентифікувати та диференціювати види мікробних антигенів. Це допомагає в епідеміологічних дослідженнях. З розвитком технологій очікуються удосконалення реакцій аглютинації. Дослідники вивчають інтеграцію нанотехнологій та методів молекулярної біології для підвищення чутливості та специфічності аналізу. Крім того, докладаються зусилля для розширення спектру доступних реагентів, щоб охопити ширший спектр патогенів та антигенів. Ці досягнення мають потенціал для подальшого покращення діагностичних можливостей реакцій аглютинації, що робить їх ще більш незамінним інструментом у медичних та біологічних дослідженнях. Реакції аглютинації зарекомендували себе як універсальний та надійний діагностичний інструмент як у клінічних, так і в дослідницьких умовах.

Розробка схеми лікувальних заходів за комплексних респіраторних захворювань котів

Y. V. Hlushchenko, A. M. Gontar, R. V. Severin, S. I. Simonenko, M. M. Savenko — Thu, 22 Jan 2026 00:00:00 +0000

У статті представлені результати порівняння лікувальної ефективності двох терапевтичних схем за комплексних респіраторних захворювань котів. Етіологія комплексних респіраторних захворювань котів є складною і може бути викликана кількома вірусними та бактерійними патогенами одночасно. Найчастіше за ко-інфекції реєструються такі первинні патогени, як котячий герпесвірус-1, котячий каліцивірус, Bordetella bronchiseptica, Chlamydia felis та Mycoplasma felis. Наявність ко-інфекцій може призвести до більш важких клінічних ознак порівняно з інфекціями, викликаними одним патогеном. Більшість дослідників повідомляють про складність лікування асоціативних респіраторних захворювань у котів. Завдання нашого дослідження полягало у порівнянні терапевтичних схем з використанням специфічної сироватки та першочерговим застосуванням засобів, які впливають на вірусний патоген та імунну систему при лікуванні респіраторних ко-інфекцій у котів. Дослідженню піддавали 12 котів віком 4-8 міс., яких лікували у ветеринарній клініці м. Апостолове Дніпропетровської області впродовж 2025 р. Діагноз на вірусні респіраторні інфекції підтверджували стандартними експрес-тестами на основі імунохроматорграфії. Бордетеліоз підтверджували бактеріологічним методом з дослідженням ротоглоткових мазків та зразків трансназальних змивів за стандартною методикою. Одна група тварин (n=6) отримувала схему лікування з використанням специфічної сироватки без застосування імуностимулюючих та противірусного препаратів. Тварини контрольної групи (n=6) отримували імуностимулюючі препарати «Мелавіт» (виробник ПРАТ Укрзооветпромпостач, Україна) та «Плацестим» (виробник Вет Лайн, Україна). Також до оптимізованої лікувальної схеми додавали противірусний препарат «Альбувір» (виробник НПП Агровет, Україна). Першочергове застосування противірусного препарату та імуномодуляторів у комплексній схемі лікування респіраторних ко-інфекцій котів у порівнянні із застосуванням специфічної сироватки показало більш високий терапевтичний ефект. У тварин, яких лікували за розробленою схемою, клінічне одужання наставало через 10-12 діб після початку лікування. У цей період ознаки гнійних кон’юнктивітів були відсутні, поліпшувалося дихання, хрипи не прослуховувалися.

Сучасна класифікація, характеристика та поширення штамів вірусу інфекційного бронхіту птиці (IBV) у світі та в Україні (оглядова стаття)

A. V. Zhukovska — Thu, 27 Nov 2025 00:00:00 +0000

Інфекційний бронхіт курей (Bronchitis infectiosa) – одне з найпоширеніших вірусних захворювань у промисловому птахівництві, що характеризується високою генетичною варіабельністю збудника даного захворювання. Завдяки здатності до швидких мутацій і рекомбінацій вірус інфекційного бронхіту птиці (IBV) постійно створює нові генетичні варіанти, що ускладнює діагностику, профілактику та епізоотичний контроль та їх класифікацію. Представники різних генотипів вірусу мають значення у ветеринарній вірусології, вакцинопрофілактиці та епізоотологічному моніторингу. Метою статті є характеристика сучасної класифікації генетичних ліній IBV на основі генетичних і філогенетичних досліджень, аналіз поширення основних генотипів у світі та в Україні, а також пояснення важливості моніторингу циркулюючих штамів. У статті узагальнені й систематизовані дані про відомі лінії вірусу інфекційного бронхіту курей, включаючи нові генотипи GVII, GVIII та GIX. В Україні зафіксовано циркуляцію штамів 4/91 (793B), Variant 2, QX, Mass та D274. Встановлено значну генетичну варіабельність IBV та його глобальне поширення. Впровадження системи моніторингу та контролю за IBV є необхідним для ефективної профілактики захворювання та мінімізації економічних збитків.

Математико-статистичний аналіз біологічної взаємодії співчленів паразитоценозів кишкового каналу індиків та його прогностичне значення

P. V. Liulin — Thu, 27 Nov 2025 00:00:00 +0000

Наведені результати математико-статистичного аналізу біологічної взаємодії співчленів паразитоценозів кишкового каналу індиків, визначено статус збудників, кореляційні взаємозалежності та їх значення у забезпеченні процесів саморегуляції еколого-паразитарних систем та проявах епізоотичного процесу. Мета роботи: провести математико-статистичний аналіз біологічної взаємодії/взаємозалежностей співчленів паразитоценозів кишкового каналу індиків. Використано клінічні, епізоотологічні, паразитологічні, математичного аналізу та статистичні методи досліджень. За результатами досліджень встановлена епізоотична ситуація щодо поширення кишкових інвазій індиків (ЕІ – 42,44 %) в тому числі паразитоценозів двох-, трьох- і більше компонентних інвазій (ЕІ – 23,96 %), що склало 56,46 % інвазованих індиків. Досліжено біорізноманіття паразитоценозів, ідентифіковано 15 видів збудників, із них 8 видів – представники найпростіших типів Apicomplexa, Zoomastyophora та 7 видів гельмінтів: 5 видів представників класу нематода, 2 види класу цестода. Визначено статус збудників у паразитоценозах (основний, другорядний, додатковий) та їх відносні частки – видовий індекс паразитоценозу (ВІП, %). Здійснено математико-статистичного аналіз кореляційних взаємозалежностей співчленів паразитоценозів та ступінь їх біологічної взаємодії. Встановлено наявність найвищого статистичного зв’язку між загальною інвазованістю та домінуючими – основними збудниками паразитоценозів Eimeria spp. (0,91); змішаними інвазіями за Histomonas meleagridis, Ascaridia sp., Capillaria spp., Raillietina spp. на рівні 0,80 – 0,99 та зниження кореляційних залежностей між співчленами паразитоценозів за наявності 4-х і більше компонентних інвазій за участі Eimeria spp., що є показником біологічної взаємодії співчленів паразитоценозу – синергічної взаємодії збудників за високих та конкурентних взаємовідносин, відповідно за низьких рівнів кореляції, що є одним з механізмів забезпечення саморегуляції проявів епізоотичного процесу та функціонування еколого-паразитарних систем.

Реабілітаційний потенціал за гастроентериту собак

O. V. Matsenko, O. V. Ilina, O. P. Tymoshenko, V. V. Sidelov, E. V. Bublyk — Thu, 27 Nov 2025 00:00:00 +0000

Гастроентерит є одним з найбільш поширених захворювань шлунково-кишкового тракту в собак, що реєструється серед представників усіх порід та вікових груп з такими клінічними ознаками, як анорексія, депресія, блювота та діарея. Ці симптоми мають комплексний характер, охоплюючи локальні порушення шлунково-кишкового тракту та системні зміни, спричинені зневодненням та інтоксикацією. У межах цього дослідження вперше було проаналізовано діагностичну інформативність такого методичного підходу як визначення реабілітаційного потенціалу хворих тварин, критеріями якого є гематологічні і біохімічні показники крові. Реабілітаційний потенціал – це показник потенціальної можливості організму тварини досягти повної реабілітації за певний період часу. Ця методика вперше була запропонована і впроваджена у 2024-25 роках на кафедрі внутрішніх хвороб та клінічної діагностики тварин Державного біотехнологічного університету під час обстеження клінічно здорових собак, що утримувались у притулку для тварин. Визначення реабілітаційного потенціалу дозволило якісно і кількісно визначити адаптаційні можливості організму собак під час довготривалого утримання у притулку. Для обстеження хворих на гастроентерит тварин цей методичний підхід раніше не застосовувався.

Аналіз результатів лабораторних досліджень дозволив встановити достовірне зменшення вмісту гемоглобіну, еритроцитів та еозинофільних лейкоцитів, а також підвищення загальної кількості лейкоцитів. Біохімічні дослідження виявили підвищення активності аспартатамінотрансферази (АсАТ), аланінамінотрансферази (АлАТ) та лужної фосфатази (ЛФ), а також зниження вмісту загального білка, альбумінів та Калію у крові хворих собак. Ці зміни були зумовлені запальними процесами слизової оболонки шлунку та кишечника, зневодненням, печінковою гіпоксією та дією токсичних речовин через порушення кишкового бар’єру. Розрахунки ступеню реабілітаційного потенціалу дозволили одержати інтегральну оцінку стану здоров'я хворих собак і потенційні адаптивні можливості їх організму, які було визначено як низькі.

Отримані результати можуть бути корисними для розробки ефективних методів лікування собак за гастроентериту. Підкреслюється інформативність реабілітаційного потенціалу тварин на основі визначення гематологічних і біохімічних показників сироватки крові.

Характеристика клінічних та гематологічних показників організму за різних методів лікування собак з нестабільністю крижово-клубового суглоба

V. O. Novytskyi, D. V. Sliusarenko — Thu, 27 Nov 2025 00:00:00 +0000

Метою дослідження була розробка алгоритму клінічного обстеження собак із нестабільністю крижово-клубового суглоба (ККС) травматичного походження, а також порівняння гематологічних змін за різних методів оперативного втручання і анестезіологічних протоколів. Дослідження проводили на 21 собаці з травматичною нестабільністю ККС, поділених на три групи по 7 тварин, які виконувались на базі клініки «Діскавері» (м. Дніпро, 2020–2025 рр.). Тваринам першої групи застосовували відкритий метод оперативного втручання з післяопераційною аналгезією лідокаїном (2 мг/кг/год внутрішньовенно), другій – малоінвазивний закритий метод із аналогічною аналгезією, третій – малоінвазивний метод із післяопераційною епідуральною аналгезією бупівакаїном (0,2%). Діагноз встановлювали на основі клінічних ознак (больовий синдром, кульгавість, асиметрія рухів) та рентгенографічних даних. Гематологічні показники (уміст еритроцитів, гемоглобіну, лейкоцитів, тромбоцитів) аналізували до операції та на 3, 7, 14, 21, 48 добу після неї. У тварин першої групи виявлено достовірне зменшення кількості еритроцитів і гемоглобіну (p<0,05) на 3–7 добу, що вказує на виражену системну реакцію на травму. У тварин другої і третьої груп показники червоної крові стабілізувалися швидше, а кількість лейкоцитів нормалізувалась до 14 доби (порівняно з 48 добою у тварин першої групи), що свідчить про меншу запальну реакцію за використання малоінвазивного метода. Уміст тромбоцитів у крові собак всіх груп мав тенденцію до зниження в перші дні, але нормалізувався до 14–21 доби. У крові тварин третьої групи на 48 добу кількість тромбоцитів була достовірно більшою (p<0,05), але в межах норми. Результати досліджень свідчать про те, що застосування малоінвазивного методу оперативного втручання забезпечує швидше відновлення та меншу запальну відповідь. Рекомендується використовувати закритий малоінвазивний метод для лікування нестабільності ККС у собак.

Психо-емоційний стан собак з різними тонусом автономної нервової системи за гострого стресу

V. I. Redko, O. M. Bobrytska, L. А. Vodopianova, К. М. Sovik — Thu, 27 Nov 2025 00:00:00 +0000

Проблема стресостійкості собак є важливим аспектом сучасної ветеринарної медицини та етології, оскільки вона безпосередньо впливає на здоров’я, поведінку й працездатність тварин у службовій, спортивній та терапевтичній діяльності. Автономна нервова система (АНС) відіграє ключову роль у регуляції психоемоційного стану, визначаючи швидкість і вираженість реакцій на стресові подразники. Метою дослідження було встановити особливості впливу різних типів вегетативного тонусу на динаміку психоемоційного стану собак за умов гострого стресу та звичайної тривожності та визначити механізми участі АНС у формуванні поведінкових реакцій. Дослідження проведено на 30 собаках різного вегетативного статусу. Психоемоційний стан оцінювали за шкалою FAS-М у динаміці. Встановлено, що у нормотоніків за умов гострого стресу відбувається помірне підвищення психоемоційного стану, що свідчить про збалансовану реактивність та адаптаційні можливості. У ваготоніків базові показники були мінімальними (0,3–1,5 ум. од.), однак у відповідь на гострий стрес вони різко зростали (до 2,5 ум. од.), з подальшим швидким зниженням до кінця експерименту (1,3 ум. од.), що вказує на нестійку динаміку адаптації. Симпатикотоніки мали стабільно високий рівень збудливості (1,9–2,3 ум. од.) та найвираженішу реакцію на стрес (до 3,1 ум. од.), зберігаючи підвищену тривожність навіть у дні звичайної тривожності (2,5–2,8 ум. од.), що відображає їхню низьку адаптивність. Аналіз впливу окремих ланок АНС показав домінування симпатикотонії на початкових етапах (0,4 ум. од. у перший день) із поступовим зниженням до 0,04–0,31 ум. од. у наступні дні, тоді як ваготонія мала фазовий характер: від помірних значень на старті (0,22–0,36 ум. од.) до пригнічення у 2–3 дні (0–0,02 ум. од.) та повторного зростання на 5-й день (0,46 ум. од.). Отже, тип вегетативного тонусу є визначальним чинником у формуванні стресової реакції собак. Це дозволяє розглядати тип вегетативного тонусу як прогностичний маркер індивідуальної стресостійкості та як основу для розробки практичних методів корекції у ветеринарній практиці.

Нозологічний профіль офтальмологічної і стоматологічної патології собак і кішок у місті Дніпро

Thu, 27 Nov 2025 00:00:00 +0000

Поширеність офтальмологічної і стоматологічної патології собак і кішок визначали шляхом аналізу статистичних даних, отриманих з клінік ветеринарної медицини м. Дніпро. Найпоширенішими офтальмологічними хворобами були кон’юнктивіт, блефарит і кератит. У кішок частіше, ніж у собак, реєстрували виразку рогівки та травми ока і допоміжного апарату, а серед онкологічних хвороб – лімфому ока. У собак з більшою частотою діагностували катаракту та пролапс третьої повіки. Папіломатозні ураження ротової порожнини реєстрували лише у собак молодого віку. Частіше хворіли особини чоловічої статі та офтальмологічна патологія спостерігалася у метисів і таких порід: кокер-спанієль, пудель, такса, шарпей, німецька вівчарка і лабрадор. У брахіцефалів часто зустрічали ураження рогівки. У кішок офтальмологічні хвороби в основному діагностували у безпорідних особин та тварин шотландської, перської, британської порід і сфінксів. З онкологічних захворювань суттєву поширеність у тварин мала лімфома ока, яку з більшою частотою реєстрували у кішок. Підтверджено значну поширеність захворювань ротової порожнини у собак і кішок. З стоматологічних проблем частіше діагностували пародонтоз, зубний камінь, неправильний прикус і гінгівостоматит. У собак з більшою частотою реєстрували неправильний прикус і пухлини ротової порожнини, а у кішок – гінгівостоматит та травми і переломи щелеп. Захворювання пародонту і зубний камінь були найпоширенішими стоматологічними проблемами у тварин обох видів. Схильність як до офтальмологічної, так і до стоматологічної патології відмічена у брахіцефалів. Проведений статистичний аналіз надає додаткову інформацію про поширеність офтальмологічної і стоматологічної патології собак і кішок та отримані результати досліджень можуть бути корисними для діагностики, лікування і профілактики цих хвороб.

Гістологічні особливості шлунку єменського хамелеону (Chamaeleo calyptratus)

S. M. Skachko, M. M. Kushch — Thu, 27 Nov 2025 00:00:00 +0000

Захворювання шлунку в єменських хамелеонів (Chamaeleo calyptratus) є достатньо поширеною патологією травного каналу. У той же час, інформація стосовно особливостей його мікроскопічної будови відсутня. Визначали особливості гістологічної будови, вікові морфометричні показники шлунку єменських хамелеонів 1-, 7-, 14-добового, 1-, 2-, 3, 6- 8-місячного і 1-річного віку. Гістологічні препарати виготовляли з поперечного зрізу середньої ділянки шлунку, що забарвлювали гематоксиліном і еозином, за Маллорі, у ШИК-реакції. На основі гістологічних, гістохімічних і морфометричних досліджень надано морфофункціональну характеристику шлунку єменського хамелеону 9 вікових груп упродовж першого року постнатального періоду онтогенезу. У стінці шлунку єменського хамелеону виявлено чотири оболонки: слизову, підслизову основу, м’язову і серозну. Слизова оболонка складається з трьох шарів: епітеліального, власної пластинки і м’язової пластинки. Епітеліальний шар представлений одношаровим однорядним призматичним епітелієм. У складі епітеліального шару виявлено дві основні популяції клітин: поверхневу, що представлена мукоцитами і глибоку, що представлена оксикоптичними клітинами. Мукоцити вкривають пальцеподібної форми випини власної пластинки між отворами залоз і утворюють ворсинки. Оксикоптичні клітини занурені у власну пластинку слизової оболонки і утворюють трубкоподібної форми глибокі залози. М’язова пластинка слизової оболонки складається з двох тонких шарів клітин гладкої м’язової тканини: зовнішнього поздовжнього і внутрішнього циркулярного, що заходить до основи ворсинок і разом з пухкою волокнистою сполучною тканиною розташовується між секреторними відділами залоз. Підслизова основа у вигляді тонкої пластинки, що побудована з пухкої волокнистої сполучної тканини, відмежовує слизову оболонку від м’язової. М’язова оболонка складається з двох шарів, що побудовані з гладкої м’язової тканини: товстого внутрішнього циркулярного і тонкого зовнішнього поздовжнього. Збільшення товщини стінки шлунку відбулось за рахунок слизової оболонки і, в значно більшій мірі, за рахунок м’язової оболонки. Збільшення товщини слизової оболонки відбулось за рахунок збільшення глибини трубкоподібних залоз. Найбільш стабільними морфометричними показниками, що не мали достовірної різниці у тварин різних вікових груп, були ширина секреторних відділів залоз, висота ворсинок і товщина серозної оболонки.

Комплексне лікування собак за шлунково-кишкових хвороб із симптомом мальабсорбції

O. S. Khilobok — Thu, 27 Nov 2025 00:00:00 +0000

Синдром мальабсорбції у собак є складним мультифакторним станом, що супроводжується порушенням травлення та всмоктування поживних речовин у тонкому кишечнику. До основних клінічних ознак належать хронічна або періодична діарея, стеаторея, метеоризм, зниження маси тіла, погіршення апетиту, якість шерстного покриву, загальна млявість і ознаки вторинної мальнутриції. Комплексне лікування тварин включало медикаментозну терапію з урахуванням основного захворювання та спеціалізовану дієтотерапію із застосуванням ветеринарних кормів із нутрицевтичними властивостями. У результаті лікування вже у перші два тижні було відзначено зменшення частоти дефекацій, нормалізацію консистенції калу, зникнення в ньому слизу та жирових включень, покращення апетиту, активності та стану шерстного покриву. Копрологічні дослідження після завершення курсу терапії свідчили про відновлення процесів травлення: кал набув сформованого вигляду, зникли ознаки ферментативної недостатності, стабілізувався рівень кислотності. Біохімічні аналізи крові в динаміці вказували на нормалізацію обміну білків, жирів, мінералів і запальних маркерів, зокрема підвищення рівня загального білка, альбуміну, кобаламіну та 25(OH)D, а також зниження активності ALP, холестерину та С-реактивного білка (CRP), що вказувало на зменшення запальної реакції та покращення функціонального стану кишкового тракту. За даними ультразвукового обстеження, у більшості собак після лікування зменшилася товщина стінок кишечника, покращилася моторика, зникли ознаки лімфоектазії, надмірного газоутворення та запального процесу. У деяких тварин також спостерігалася нормалізація ехогенності печінки та підшлункової залози, зменшення розмірів мезентеріальних лімфовузлів, що підтверджувало позитивну динаміку структурних змін. Таким чином, результати клінічного дослідження підтвердили ефективність комплексного підходу до терапії синдрому мальабсорбції у собак, в якому ключову роль відігравала дієтотерапія із включенням гідролізованого білка, пребіотиків, омега-3 жирних кислот та антиоксидантів. Їхнє застосування сприяло більш швидкому та стійкому клінічному одужанню, нормалізації лабораторних показників і морфофункціонального стану шлунково-кишкового тракту.

Генетичні наслідки інбридингу у сільськогосподарських тварин: приклад циклопії (клінічний випадок)

Т. І. Yakymenko, О. M. Denysova, V. V. Chyzhov — Thu, 27 Nov 2025 00:00:00 +0000

Інбридинг, або близькоспоріднене схрещування, є традиційним та високоефективним інструментом у селекції сільськогосподарських тварин, спрямованим насамперед на закріплення бажаних економічних ознак. Неконтрольований та інтенсивний інбридинг несе значні генетичні ризики, які фундаментально змінюють генотипічну структуру популяції. Його основним генетичним наслідком є різке збільшення рівня гомозиготності, що неминуче призводить до виявлення та прояву шкідливих, сублетальних або летальних рецесивних мутацій. Це явище відоме як інбридингова депресія, і його наслідки часто згубно впливають на біологічну та економічну ефективність. У даній роботі проаналізовано теоретичні генетичні аспекти інбридингу та феномен інбридингової депресії в контексті комерційного тваринництва. Крім того, представлено серію клінічних випадків тяжких вроджених вад розвитку, а саме циклопії, голопрозенцефалії та отоцефалії, задокументованих у різних сільськогосподарських тварин, включаючи коней, овець, кіз та кроликів. Ці тяжкі аномалії, часто фатальні та пов'язані з мутаціями в ключових генах-регуляторах розвитку, використовуються як прямі маркери генетичного ризику. Описані випадки служать конкретним доказом підвищеної вразливості популяцій з вузьким генофондом до прояву рідкісних рецесивних генетичних дефектів. Матеріали дослідження включають огляд класичних генетичних моделей, статистичних даних про поширеність аномалій та задокументованих клінічних випадків, включаючи власні результати схрещування братів і сестер у кроликів. Результати даного інтегрованого аналізу підкреслюють необхідність ретельного генетичного моніторингу та впровадження молекулярного скринінгу у всіх племінних популяціях. У висновках рекомендується підтримувати коефіцієнт інбридингу нижче 5–6 % упродовж п'яти поколінь, постійно ротувати неспоріднених плідників та систематично виключати відомих носіїв летальних рецесивних мутацій для пом'якшення негативних наслідків генетичного навантаження.

Діагностика сибірки в умовах воєнного стану в Україні: проблеми та шляхи удосконалення

Thu, 27 Nov 2025 00:00:00 +0000

Сибірка (антракс) є однією з найнебезпечніших зоонозних хвороб, яка має вагоме значення для епізоотичної та епідеміологічної безпеки. Збудник Bacillus anthracis здатний утворювати спори, що зберігаються в ґрунті десятиліттями, створюючи постійну загрозу виникнення нових випадків інфікування. В Україні виявлено понад 2800 сибіркових скотомогильників, багато з яких розташовані на територіях, що зазнали бойових дій або є тимчасово окупованими. На даний час питання біологічної безпеки населення та захисників України має особливе значення через бойові дії у країні. Велика кількість неконтрольованих територій створює ризики для розвитку захворювань, і тому численні регіони можуть бути зонами ризику. Руйнування та втрата контролю над цими об’єктами підвищує ризик виникнення нових спалахів. В умовах війни ускладнено моніторинг епізоотичної ситуації, що вимагає адаптації діагностичних підходів до сучасних реалій. У статті проаналізовано основні виклики, пов’язані з діагностикою сибірки: недостатнє лабораторне оснащення, відсутність зареєстрованих ПЛР-тестів, складність диференціації Bacillus anthracis від споріднених видів, а також низький рівень обізнаності серед медичних і ветеринарних фахівців. Розглянуто нормативно-правову базу, що регулює лабораторну діагностику та епідеміологічний нагляд, із вказівкою на її невідповідність і обмеженість в умовах війни. Особливу увагу приділено молекулярно-генетичним методам, що дозволяють швидко й точно ідентифікувати збудника в біологічних та екологічних зразках. Підкреслено потребу в оновленні нормативних документів, модернізації лабораторій, створенні національної бази даних поховань тварин, а також у налагодженні міжвідомчої взаємодії. Запропоновано впровадження сучасних методів моніторингу та діагностики для запобігання поширенню сибірки та забезпечення належного рівня біобезпеки.

Культивування та довготривале зберігання культур мікобактерій

Yu. V. Andrienko — Thu, 27 Nov 2025 00:00:00 +0000

Діагностика туберкульозу тварин залишається актуальною задачею ветеринарної фтизіатрії. Не зважаючи на досягнутий успіх і на сьогодні необхідним є удосконалення та розробка сучасних способів індикації та ідентифікації мікобактерій з біологічного матеріалу. З цією метою застосовують цілу низку поживних середовищ. Метою роботи було комплексне удосконалення системи культивування та довготривалого зберігання культур Mycobacterium avium із застосуванням сучасних технологій ліофілізації та розробка спеціального селективного поживного середовища. У ході експериментальних досліджень було проведено порівняння росту культури M. avium на класичному яєчному середовищі Левенштейна-Йенсена та розробленому накопичувальному середовищі «КІТ». Встановлено, що середовище «КІТ» дозволяє скоротити час виділення культур мікобактерій на 5–7 діб і підвищити відсоток позитивних ізоляцій на 27 %, що значно прискорює процес бактеріологічної діагностики. За допомогою поживного середовища «КІТ» ізольовано мікобактерії з крові експериментально заражених лабораторних тварин. Так, найбільший відсоток ізолювання з крові відмічався у морських свинок, які були щеплені зависсю мікобактерій Mycobacterium avium-intracellulare complex. Встановлено, що сироваточно-глюкозне захисне суспензійне середовище та режим сушіння ефективно зберігають життєздатність і ферментативну активність штамів мікобактерій понад 30 років. Проведене дослідження дозволило розробити та апробувати комплексну систему удосконаленого культивування та тривалого зберігання мікобактерій M. avium, що включає застосування нового накопичувального середовища «КІТ» та оптимізованого режиму ліофілізації з використанням сироваточно-глюкозного захисного суспензійного середовища. Результати дослідження рекомендується впровадити у виробничу практику біологічної промисловості та ветеринарних лабораторій, що дозволить забезпечити стабільність та ефективність роботи з культурами Mycobacterium avium.